Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|
| На віях тиші мерехтять сніжинки.
Зима крізь вії дивиться на світ.
Шляхи і діти їх – стежинки -
шукають вранці згадку до воріт.
Село в снігах, як чаша кришталева,
у срібних жилках скованих джерел.
Ідуть у білих каптурах дерева,
понамерзали брови у дерев.
Їм білий вітер розвіває поли,
вони бредуть похилені, на шлях,
де гайвороння, чорне як ніколи,
шматочок сонця ділить у полях.
© Ліна Костенко
|
Переглядів:
524
|
Додав:
Galina
|
Дата:
2013-12-28
|
| |
|
|
| | |
