Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|
| На віях тиші мерехтять сніжинки. Зима крізь вії дивиться на світ. Шляхи і діти їх – стежинки - шукають вранці згадку до воріт. Село в снігах, як чаша кришталева, у срібних жилках скованих джерел. Ідуть у білих каптурах дерева, понамерзали брови у дерев. Їм білий вітер розвіває поли, вони бредуть похилені, на шлях, де гайвороння, чорне як ніколи, шматочок сонця ділить у полях.
© Ліна Костенко
|
Переглядів: 453 |
Додав: Galina |
Дата: 2013-12-28
|
|
|
|
|
| | |