Перша спроба реформувати древній єгипетський календар була зроблена ще задовго до Юлія Цезаря Птолемеєм III Евергетом, який у своєму відомому «Канопському декреті» (238 року до н. е.) вперше ввів поняття високосного року, вирівнюючи тим самим помилку в 1 добу, що набігає за 4 роки. Таким чином, кожен четвертий рік став дорівнювати 366 добам. Реформа ця не мала успіху, занадто сильними були древні традиції. Тільки в епоху Римського панування Великий рік Сотіса перестав існувати як реальна календарно-астрономічна міра. Гай Юлій Цезар з допомогою відомого александрійського астронома Созигена замінив римський календар реформованим єгипетським календарем «Канопського декрету». У 46 році до н. е. Рим з усіма володіннями перейшов на новий календарний відлік, який отримав з тих пір назву юліанського літочислення. Саме цей календар ввійшов в основу історії християнської культури.

Юліанський календар виявився недостатньо точним і давав помилку на 1 день за 128 років.

Вже в перші століття становлення християнства робилися спроби перекинути хронологічний міст між сучасністю і священними подіями, описаними в Біблії. У результаті проведених підрахунків виникло близько 200 різних варіантів ери «від створення світу», чи «від Адама», в яких період часу від створення світу до Різдва Христового нараховував від 3483 до 6984 років. Найбільшого поширення набули три так звані світові ери:

александрійська (вихідна точка — 5501 рік, фактично 5493 рік до н. е.),
антіохійська (5969 рік до н. е.);
візантійська.

У VI столітті у Візантії почала використовуватися світова ера з початком від 1 березня 5508 року до н. е. Відлік часу в ній вівся від Адама, який, виходячи з біблійних писань, був створений у п'ятницю 1 березня 1 року даної ери. Виходячи з того, що це відбулося в середині шостого дня творіння, за аналогією було прийнято вважати, що Ісус народився в середині шостого тисячоліття, бо «в Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день (2 Петро. 3, 8)».

Юліанський Календар — запровадив починаючи із 1 січня 45 р. до н. е. Юлій Цезар наприкінці 46 до н. е. Спираючись на поради грецького астронома Созігена (Sosigenes) та щоб добитися того, аби певні астрономічні події на зразок весняного та осіннього рівнодення відбувалися щороку в певний цілком визначений день, Цезар узгодив тривалість року із сонячним календарем, тобто встановив її рівною 365 із чвертю дня (365.25). Четвертинки дня враховувалися так: кожного четвертого року до календаря додавався ще один день, і тривалість місяця лютого ставала не 29, а 30 днів.

Свого часу Гай Юлій Цезар пожартував: «Римляни завжди перемагають, але ніколи не знають, коли це трапилося».

Ім'я Цезаря вшановано в латинській назві сьомого місяця (тодішнього п'ятого) — Julius. Пізніше, Октавіан Август виправив конструкцію високосного року, і восьмий місяць на його честь названо Augustus. А щоб не осоромитися перед імператором-попередником, місяць серпень Augustus також отримав 31-й день, який взяли з кінця року — 29/30 лютого. Таким чином лютий вкоротився й став тривати 28 днів звичайного року й 29 високосного.

Але юліанський рік тривалістю в 365 днів і 6 годин довший за істинний сонячний рік (365.2422 днів, або 365 днів, 5 годин, 48 хвилин і 46 секунд) на 11 хвилин 14 секунд. Різниця складає близько 0.0078 дня за рік або близько одного дня за 128 років. За півтора тисячоліття календар знову відставав на десять днів. Що й стало причиною введення в 1582 році Григоріанського календаря.

Григоріа́нський календа́р — календар, впроваджений в ужиток 4 жовтня 1582 року Папою Римським Григорієм XIII, і прийнятий у світі як міжнародний стандарт. Статус стандарту григоріанського календаря затверджено ISO 8601. Григоріанський календар заступив юліанський.

Календар ділить час на календарні роки тривалістю 365 або 366 днів. Роки тривалістю 365 днів називають звичайними, а роки тривалістю 366 днів — високосними. Високосним є кожен четвертий рік, за винятком років, порядковий номер яких ділиться без остачі на 100, але не ділиться без остачі на 400. Таким чином, увесь час поділено на цикли тривалістю 400 років. Середня тривалість року в григоріанському календарі складає 365,2425 днів або 365 днів 5 годин 49 хвилин і 12 секунд.

Кожен рік ділиться на 12 місяців із різною кількістю днів. Місяць лютий може тривати 28 днів у звичайні роки, і 29 днів у високосні роки. За початок календарного року вважають дату 1 січня.

У 1582 році весняне рівнодення за юліанським календарем змістилося назад на (1582—325) / 128 = 10 днів. Через важливість цього свята для християнського світу католицька церква була переконана в необхідності календарної реформи, яка пройшла у 1582 році за Папи Григорія XIII. Усім християнам Папа велів вважати 5 жовтня 1582 року 15 жовтня. Календар став іменуватися григоріанським.

У григоріанському календарі початком відліку вважається рік народження Ісуса Христа (свого часу його неправильно визначили), дати обчислюються назад (до нової ери) і вперед (нової ери). Період між повними фазами Місяця у природі дорівнює 29,5 добам, але західний календар використовує календарний місяць з 30 або 31 днем (лише в лютому 28), загалом — 365 днів. Оскільки рік триває приблизно на 6 годин більше, то раз на чотири роки до лютого додається один додатковий день (високосний рік).

Реформа календаря мала за мету ліквідувати помилку в обчисленні дат: з моменту впровадження юліанського календаря до 16 століття «набігла» різниця в 10 днів порівняно з астрономічною датою. Як наслідок, календарна дата весняного сонцестояння, важливого для визначення дати релігійних свят, зміщувалася. Згідно з нововведенням папи, одразу ж після 4 жовтня 1582 року настало 15 жовтня. Цього дня в Італії, Франції, Іспанії, Португалії та Речі Посполитій прийнято григоріанський календар — попередні десять днів були вилучені з календаря.

1583 року Григорій XIII направив Константинопольському Патріарху Ієремії II посольство з пропозицією перейти на новий календар. Наприкінці 1583 року на соборі в Константинополі пропозицію відкинуто як невідповідну канонічним правилам святкування Великодня.

В Українській Народній Республіці григоріанський календар запроваджено з 16 лютого 1918 року, цей день став вважатися 1 березня 1918 року. Закон про це ухвалено 12 лютого 1918 року (за старим стилем) на засіданні Малої ради в Коростені.

У Росії григоріанський календар запровадив 1918 року декрет Раднаркому, згідно з яким після 31 січня 1918 року слідувало 14 лютого 1918 року. Російська православна церква і деякі інші православні церкви не прийняли григоріанський календар, тож і далі послуговуються юліанським календарем.

На григоріанський календар Російська імперія перейшла лише в 1918 році — майже через 350 років пізніше Європи. Була введена поправка в 13 діб: після 31 січня 1918 відразу настало 14 лютого. Але православна церква й досі відзначає свої свята за юліанським календарем, саме тому Різдво святкують не 25 грудня, а 7 січня. У 2100 році, якщо церква не перейде на Григоріанський календар, різниця зросте до 14 днів і Різдво почнуть святкувати 8 січня.