Автор: Георгій Зайцев.

Останнім часом в освітньому комьюніті йде жвава дискусія щодо створення т.з "опорних" загальноосвітніх навчальних накладів (по іншому "шкіл-ХАБів"). Такі школи, наскільки я зрозумів, планується створювати в містах (яких? за якими принципами будуть відбиратись?) на базі існуючих, з метою створення "проривних точок росту".

Ідея нібито народилася у прем’єр-міністра А. Яценюка і як і будь-яка, що просувається владою, набула широкого розголосу.

Вважаю саму постановку питання про "будівництво кращих" за державний (читай – наш з вами) рахунок хибною. Більше того, я бачу великі ризики, що реалізація цього проекту не тільки не сприятиме розвитку середньої (системостворючої) освіти в державі, а може привести до ще більшого її занепаду, деградації і навіть підвищення суспільного напруження.

Може я заперечую необхідність реформування сфери загальної освіти в державі?

Не заперечую.

Може проти самої необхідності швидких і якісних зрушень в українській школі? Не просто не проти, але й намагаюсь щось робити, щоб зі зміни на краще таки відбулися.

Але ж диявол, як завжди, криється в деталях. Що ж це за "деталі"?

Після приходу до влади новим Кабміном (безумовно із подачі нового прем’єра і безумовно абсолютно правильно) було скасовано (закрито) фінансування двох загальнодержавних програм: "100 відсотків" і "Відкритий світ". Ніхто в суспільстві не мав і не має сумнівів, що розміри дерибану державних коштів в цих проектах ніяк не корелювалися із профітом, який суспільство (середня школа) за ці гроші отримувало. Спадок, залишений цими «проектами», точніше відсутність будь-якого вагомого спадку (результату) говорить сам за себе. Чому влада навіть не намагалася з’ясувати, що то були за проекти, які ставили завдання, що спромоглися досягнути, чому не спромоглися, куди поділися? Адже сама ідея створення "точок прориву" в загальній освіті була близька до нинішньої, тільки imho того разу ідея була більш масштабною і більш технологічною.

Стаття 53 нашої Конституції декларує можливість і необхідність отримання кожним громадянином держави безкоштовної повної загальної середньої освіти. Усі підзаконні акти унормовують саме цей принцип, починаючи із гарантій забезпечення державою т.з. освітнього стандарту і далі в напрямку "рівного доступу до якісної освіти". Зверніть увагу, саме рівністьможливостей в отриманні базової і повної середньої освіти є головним для держави.

Будь-які намагання когось зробити "більш рівними" навіть із благими намірами, дуже небезпечні для суспільства. Адже вочевидь, що сама постановка питання про те, що будуть "кращі" школи (причому за державний рахунок), відразу відсилає нас до розуміння того, що поруч (іноді навіть через дорогу) змушені будуть бути і "некращі". Ця проблема існує і нині, коли в одну школу конкурс (хоч він і заборонений законом) до першого класу, а в школу поруч не можуть набрати жодного першого класу а із старших класів діти просто тікають.

Можливо, я б погодився із тим, щоб "підтягнули" саме ці "відсталі" школи, але маю великі сумніви, що ідея прем’єра полягає саме в цьому. Більше того, питання якості школи – це насамперед питання якості його керівництва і трудового колективу, а не "статусу школа-ХАБ". Адже назва човна – це лише необхідна, та не достатня умова, щоб він гарно плив. Головною залишається клас екіпажу судна.

Окремо постає питання: якщо абсолютна більшість шкіл у нас комунальні і відповідно до 14 статті закону "Про освіту" та 18-й статті закону "Про загальну середню освіту" жодним чином не підпорядковуються державним органам влади, на якій підставі держава  на незрозумілих підставах надає додаткові кошти на сумнівні цілі. Яким нормативним актом ми зможемо гарантувати чесність і правильність розподілу цих інвестицій?

До речі, абсолютно незрозуміло, фінансування піде в межах освітньої субвенції чи окремим рядком? В обох випадках залишаються великі ризики для непрозорого дерибану замість реалізації Великої ідеї.

Я не буду звинувачувати прем’єр-міністра в "далеких планах" щодо відмивання грошей із державного бюджету. У мене нема таких доказів і по великому рахунку мене це не цікавить. Однак, ми знаємо, куди  нерідко ведуть "благі наміри". І якщо за державні кошти тими ж проектами "100 відсотків" чи "Відкритий світ" просто нічого не було зроблено, зараз є ризики зробити гірше, а може й набагато гірше.

Що роблять гарні (та, мабуть, усі адекватні) батьки, коли діточок у родині двійко (а може трійко чи більше), а ресурси, в першу чергу гроші, - обмежені. Вони ж не одягають бездоганно одного, щоб інші брали приклад і "тягнулися" за щасливцем. Ні, вони намагаються всім купити недорогий, але акуратний одяг, всім порівну дати в школи на обід чи за мірою можливості кожного направити на оздоровлення в доступний літній табір, а не одного, наприклад, на Мальдіви, а інших – на все літо на сільську галявину. Поза всяким сумнівом, наш уряд, головним завданням якого є забезпечення всім українським дітям якісної загальної середньої освіти, повинен діяти саме так.

Що треба зробити, щоб суспільство черговий раз не було за державний кошт розділено на "жебраків" і "переможців"? Що я пропоную?

Відмовитись від ідеї створення елітних шкіл.

Провести суспільну дискусію (конкурс проектів), головною метою якої поставити концептування одного-двох проектів, які зможуть дійсно «пробити» вікно в краще завтра української освіти.

Нарешті послухати Вчителів. Саме Вчителів! Поставити їх керманичами змін в освіті.

Тобто модифікувати ідею із "створюємо кращих за спільні кошти" в "спільно створюємо умови для створення кращих". Законно. За будь-які кошти (державні, спонсорські, грантовські, громад, батьків тощо). Не обмежуючи і не забороняючи ніяких інвестицій, але зробивши їх абсолютно прозорими і зрозумілими. Будь-якими законними методами. І тоді прийде розуміння, що дешевої освіти – не буває, так саме, як не буває дешевої армії чи дешевої медицини. Бо перефразуючи "лікуватися даром – даром лікуватися" буде "навчатися даром – даром навчатися".

Революція технологій: загальний вільний доступ до Мережі, безкоштовні онлайн-курси найкращих університетів світу… Усе це дає нашій країні шанс вирватися із щелеп нудьги і зневіри та зробити стрибок в краще майбутнє.

Тільки стрибати треба енергійно і стрімко, чітко розрахувавши зусилля, щоб черговий раз не плюхнутись в чергове болото з якого, боронь Боже, можемо вже й не виповзти…

Оригінал